Протидія російській дезінформації: застосування інтегрального підходу

З початку російської агресії проти України у 2014 році, використання Росією інформаційно-психологічних операцій та дезінформації перетворилося на стандартну та невід’ємну практику як «гібридної» війни РФ проти України, так і «гібридної» зовнішньої політики Кремля у глобальному масштабі.

В цілому, про ефективність російських масованих дезінформаційних атак можна сперечатися. Часто, дослідники завищують результати та реальний вплив російських дезінформаційних акцій, проектуючи ситуацію 2014 року на поточні події і вважаючи, що російська дезінформація завжди має безсумнівно потужний вплив на інформаційний простір в Європі. Насправді, масованість та інтенсивність російської дезінформації не завжди означають результативність та реальні наслідки для  конкретних подій чи більш загального розвитку ситуації. І Україна, і світ вже звикли до того, що російські ЗМІ та ботоферми у соціальних мережах не лише спотворюють окремі інформаційні повідомлення, а продукують цілісні інформаційні пласти, спрямовані на дезінформування, маніпулювання, корозію демократії. Однотипність, схематичність, відкрита неправдивість та брехливість «інформації», яку створюють, моделюють та розповсюджують російські пропагандисти, як правило, вже не мають того ефекту, який можна було спостерігати у 2014 року, коли Росія розпочала активну фазу «гібридної» агресії проти України та країн Заходу. Росія зараз майже не маскує свої пропагандистські дії, не намагається приховати ні учасників, ні канали розповсюдження, ні цілей своєї дезінформації.

Чого лише варті останні заяви Путіна про «єдиний народ» росіян та українців, а також роль Польщі у дробленні «руського народу»[1]: “Я не вважаю, що український народ – недружній. Я вважаю, що українці і росіяни – це взагалі один народ. Дивіться, євреї в Ізраїль приїжджають з Африки, Європи та інших країн світу. З Африки взагалі “чорненькі “приїжджають … Начебто вони і не схожі один на одного, а все одно єврейський народ дорожить своїми єдностями…Руський народ завжди намагалися розтягнути, роздрібнити. Це ще з Середніх століть – з Речі Посполитої, тому що сама Польща хотіла стати великою державою, тому намагалася роздрібнити всіх, хто навколо. А потім це підхопила Австро-Угорщина напередодні Першої світової війни”. В цій цитаті Путіна – квінтесенція однієї з основних дезінформаційних конструкцій неоімперської Росії: всі довкола – вороги, які хочуть розділити єдиний «руський народ»; українців не існує, а тому й ніякої окупації чи анексії не було – насправді, Москва допомагає своїм браттям позбутися «західного іга». Виглядає, дійсно, досить примітивно та недолуго.

Але, насправді, від цього російська дезінформація не стала менш небезпечною. Адже, головною стратегічною метою Кремля всі ці роки було не просто розповсюдження рейкової інформації і деформація інформаційного простору, а руйнування загальної довіри до засобів масової інформації, до урядів, політиків, громадських діячів, активістів в демократичних суспільствах. Меседжі на кшталт «Так, ми брешемо, але й інші також брешуть; єдиної правди не існує, є лише різні трактування реальності; Захід має свою позицію, Росія має іншу; RT не відрізняється від CNN», які постійно просуваються російськими пропагандистами, стали найбільш небезпечними для глобальної стабільності. Підрив солідарності демократичних націй, стійкості демократичних країн, формування розривів між державними інституціями та громадянським суспільством – це той ефект, якого намагається досягти Росія і, в деяких випадках їй це вдається.

Під час дезінформаційної кампанії Росії на фоні пандемії коронавірусу вказана стратегічна мета Кремля стала ще більш контрастною. Адже, хвилі російської дезінформації на фоні пандемії мали різні теми (в основному, варіації на тему конспірологічних теорій стосовно заперечення існування COVID-19, штучного походження COVID-19 з лабораторій ЦРУ, неефективності вакцинації, стосовно небезпечності західних вакцин і феноменальної ефективності російської вакцини «Спутнік»), але головною їх метою було запалювання конфліктів в суспільствах демократичних держав, підігрівання постійного протистояння урядів та населення через введення обмежувальних заходів, кампанії з вакцинації, введення паспорту вакцинованих і т.д. Роль вакцини «Спутнік», безвідносно її якостей чи недоліків, звелась до інструменту «гібридної» війни, який має розхитувати стабільність демократичних суспільств і створювати чергові розломи як всередині окремих країн, так і серед членів ЄС та НАТО.

У цьому відношенні, варто згадати урядову кризу в Словаччині, яка трапилась у березні ц.р[2]., через баталії довкола закупівель російської вакцини. В кінці кінців, коли політичну систему Словаччини серйозно «перетрусило» через «Спутнік», виявилося, що в країні знайшлося лише кілька тисяч бажаючих прививатися російською вакциною[3], не визнаною ні ВООЗ, ні ЄС, і вся історія завершилися великим пшиком (уряд Словаччини, у фіналі цього масштабного політичного скандалу, повернув Росії 160 тис. доз «Спутніка», яка виявилась непотрібною словакам)[4].

Однак, незважаючи на очевидний провал «Спутніка», сама дезінформаційна кампанія Росії у цьому випадку була успішною та ефективною, досягнувши головного – спровокувала політичну кризу у Словаччині, політично ослабивши і цю країну, і Євросоюз в цілому – і не лише з точки зору боротьби з COVID-19, а й у більш широкому контексті.

Що характерно, ЄС ще всередині 2020 року чітко заявив про пряму загрозу російської дезінформації на фоні пандемії COVID-19 як здоров’ю європейців, так і стійкості європейської демократії[5]. У своєму офіційному звіті стосовно проблем з дезінформацією, пов’язаною з COVID-19, офіс Високого представника з питань зовнішніх питань та безпекової політики ЄС відзначив, що «Іноземні суб’єкти та деякі треті країни, зокрема, Росія та Китай, брали участь в операціях із цілеспрямованим впливом та дезінформаційними кампаніями навколо COVID-19 в ЄС, його сусідів та в усьому світі… Росія та Китай прагнуть підірвати демократичні дебати, посилити соціальну поляризацію та поліпшити власний імідж у контексті COVID-19». У документі високо оцінюються інтернет-платформи, такі як Google, Facebook та Twitter, за те, що вони видалили мільйони неправдивих рекламних оголошень та погодилися на поширення практики, покликаної припинити поширення дезінформації.

ЄС підтвердив, що Action Plan Against Disinformation[6], ухвалений у 2018 році є основою, на якій має базуватися протидія російській дезінформації в умовах пандемії. Було вказано, що ефективність дезінформації суттєво знижується, якщо для боротьби з нею застосовується «whole-of-society approach» (тобто, підхід, який передбачає залучення всіх громадян та громадянського суспільства, в цілому), а також стимулюється кооперація між урядовими структурами, журналістами, дослідниками, громадянськими активістами, онлайн-платформами та іншими представниками громадянського суспільства. При цьому, було підтверджено важливість діяльності створеної у 2015 році East StratCom Task Force та Rapid Alert System, яку було активовано у 2019 році. Так само, у документі наголошується на важливості розвитку міжнародної співпраці з метою протидії дезінформації в рамках G7 та НАТО.

Однак, в подальшому, ситуація в Словаччині, так само як і в інших країнах ЄС (в тому числі, й довкола штучних скандалів та конфліктів, пов’язаних з російською вакциною «Спутнік»), продемонструвала, що заходів, які були запропоновані в рамках Action Plan Against Disinformation та нових документах офісу Високого представника з питань зовнішніх питань та безпекової політики ЄС, недостатньо для того, щоб ефективно протидіяти російським дезінформаційним атакам в критичних умовах пандемії.

На мою думку, головною проблемою недостатньої ефективності протидії російській дезінформації є реагування на окремі конкретні дезінформаційні акції Росії, замість вироблення інтегрального підходу ЄС (інтегрального, мається на увазі, з точки зору класифікації та розуміння країнами ЄС російської дезінформації як державної політики Росії), котрий може включати як урядові обмежувальні заходи щодо діяльності російських каналів розповсюдження дезінформації в інформаційному просторі ЄС, так і діяльність різноманітних платформ з залученням громадянського суспільства, журналістів та дослідників з метою виявлення конкретних проявів російських дезінформаційних акцій.

Часто виходить так, що поки антидезінформаційні проекти як на рівні ЄС, так і в окремих країнах Євросоюзу, прискіпливо виявляють російські фейки, розвінчують брехливі міфи та намагаються донести результати своєї роботи до максимальної кількості споживачів інформації, європейські політики говорять про необхідність діалогу з РФ, послаблення санкцій та обговорюють доцільність відновлення проведення самітів ЄС-Росія. Така, начебто прагматична та деескалаційна політика ЄС щодо РФ, насправді, сама по собі породжує конфлікт сенсів: з одного боку РФ окупувала Крим та Донбас, цілеспрямовано руйнує міжнародне право, проводить агресивні дезінформаційні акції та кібератаки, спрямовані на руйнацію європейських цінностей та базових принципів Європейського Союзу, а з іншого – це важливий партнер в бізнесі, енергетичній сфері (насамперед, мова про проект «Північний потік 2»), окремих аспектах регіональної політики (зокрема, в Сирії, Лівії, Центральній Азії). Такий «гібридний» підхід ЄС не може не впливати на ефективність кроків, спрямованих на боротьбу з російською дезінформацією та російськими «гібридними». Пересічний громадянин ЄС, який споживає інформацію з медіа та соціальних мереж, може бути значною мірою дезорієнтований суперечливістю меседжів, які надходять часто з одних і тих же інформаційних джерел.

Більш того, розмитість позиції європейських політиків грає на користь Кремля. Російські пропагандисти можуть запитувати: якщо Росія така погана, то чому ж процвітають європейські бізнесові проекти з російськими олігархами? Якщо Росія агресор та окупант, а також країна, яка проводить дезінформаційні та кібернетичні атаки на демократичні країни, то чому європейські політики продовжують співпрацю та виступають за діалог з Москвою? Це дає можливість Росії говорити про те, що насправді, це якраз Захід дезінформує своє населення, а в дійсності саме європейські країни порушують міжнародне право та намагаються позбавити Росію права на суверенну політику.

У цьому плані, досвід України (незважаючи на суттєві недоліки) може бути позитивним прикладом: саме з того моменту, коли і позиція уряду, і інформаційна політика держави, і санкційні заходи стосовно російських та проросійських ЗМІ почали визначатися єдиними підходами та принципами, вплив російської дезінформації суттєво впав в Україні. Послідовне та системне обмеження присутності російських ЗМІ, соціальних мереж та сервісів в Україні призвело до тотального зниження споживання українцями інформації, створеної в Росії. Останнім кроком на цьому напрямку стало введення у лютому 2021 року санкцій РНБО України проти проросійських телеканалів, пов’язаних з кумом Путіна Віктором Медведчуком[7]. Блокування каналів «112 Україна», NewsOne та Zik, які систематично розповсюджували в українському інформаційному просторі російську дезінформацію (в тому числі, під час пандемії), стало завершальним етапом комплексу урядових заходів, які тривали з 2014 року щодо боротьби з російською пропагандою та дезінформацією.

І хоча, український підхід боротьби з російськими пропагандистами важко напряму застосувати в країнах ЄС (оскільки, ситуація в Україні, яка фактично знаходиться у стані війни з Росією, відрізняється від сприйняття поточних подій у більшості європейських країн), саме інтегрована модель (коли і уряд, і громадянське суспільство, і журналісти, і пересічні громадяни діють в рамках єдиного концептуального підходу), яка передбачає чітке визначення Росії як країни-агресора, країни, яка перетворила дезінформацію на свою офіційну державну політику, країни, яка свідомо руйнує міжнародне право, намагаючись перетворити міжнародні відносини на хаос, може бути ефективною.

Очевидно, що кожна нація повинна мати власні алгоритми побудови стійкої системи боротьби з агресивною пропагандою. Застосувати український досвід безпосередньо до європейських країн складно. Зараз український уряд діє проти російської пропаганди, фактично як у воєнний стан, зосереджуючись на «жорстких» інструментах (наприклад, заборона деяких російських веб-сайтів, соціальних мереж та послуг). Європейським державам, які все ще намагаються уникнути конфронтації з Росією, буде важко лінійно використовувати український підхід для реагування на російську інформаційну війну.

Між тим, можна виробити загальні рекомендації, які можна застосувати будь-якою європейською країною для підвищення ефективності протидії російській дезінформації:

• Має бути чітке розуміння того, що Росія веде державну політику дезінформації і що ця політика спрямована не стільки на розповсюдження фейкових новин, скільки на провокування конфліктів, розломів, руйнації єдності європейських націй.
• Варто намагатися будувати «fusion» систему інформаційної стійкості, яка буде обов’язково включати і урядові структури, і неурядові проекти та ініціативи.
• Така «fusion» система не має бути централізованою, але – з координацією зусиль для реалізації конкретних задач.
• «Жорсткі» урядові заходи щодо боротьби з російською дезінформацією повинні бути частиною згаданої «fusion» системи. Вони можуть слугувати «скелетом» для системи протидії дезінформації, тоді як «м’які» інструменти громадянського суспільства будуть «м’язами» цієї системи (вони є більш гнучкими, вони легше адаптуються до конкретної ситуації, вони можуть швидко нарощувати інтенсивність або переносити акценти та цілі).
• Для формування стійкої системи протидії дезінформації потрібно постійно проводити тренінги для журналістів, аналітиків, державних службовців для єдиного розуміння завдань та особливостей реалізації антидезінформаційних проектів.
• Також, ефективним форматом є «дискусійний клуб» за участі експертів, дослідників, журналістів для обговорення всього спектру тем, пов’язаних з протидією дезінформації та виробленням нових, нестандартних підходів.
• Уряди повинні підтримувати (в тому числі, ресурсно) будь-які нові ініціативи та проекти громадянського суспільства щодо протидії дезінформації.
• Урядам варто створювати спільні координаційні центри для спілкування, планування та координації конкретних дій з волонтерськими проектами громадянського суспільства щодо протидії пропаганді. Але критично важливо уникати централізації та бюрократизації цієї «системи систем». Саме «бюрократизація» цієї «fusion» системи може стати її критичною вразливістю.

І ще одна рекомендація – в жодному випадку не варто копіювати російські підходи до пропаганди та дезінформації. Не слід намагатися перевершити Росію у розповсюдженні власної пропаганди – це хибний шлях, який буде лише резонувати російські дезінформаційні акції і, насправді – допомагати Кремлю. Оскільки, кожен факт розповсюдження шейків європейськими країнами буде використаний Росією для демонстрації того, що «всі брешуть» і не має різниці між Росією та Європою. Це якраз і буде головною перемогою дезінформації Кремля.

[1] «Українці і росіяни – один народ» – Путін. Відео, https://www.volyn24.com/news/176229-ukrainci-i-rosiiany-odyn-narod-putin-video [30.06.2021]

[2] «Уряд Словаччини на межі розпаду через купівлю російської вакцини», https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/03/3/7120470/ [3.03.2021]

[3] «Словаччина більше не планує купувати “Спутник V” – немає попиту», https://www.eurointegration.com.ua/news/2021/06/12/7124367/ [12.06.2021]

[4] «Словаччина повернула у РФ 160 тис доз вакцини “Спутник V», https://www.5.ua/svit/slovachchyna-nazad-prodala-rosii-160-tys-doz-vaktsyny-sputnyk-v-248673.html [03.07.2021]

[5] Joint communication to the European Parliament, the European Council, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions “Tackling COVID-19 disinformation – Getting the facts right”, https://ec.europa.eu/info/sites/default/files/communication-tackling-covid-19-disinformation-getting-facts-right_en.pdf [10.06.2020]

[6] The 2018 ‘Action Plan Against Disinformation’ (JOIN(2018) 36 final of 5 December 2018) builds on the policy approach defined in the Commission Communication ‘Tackling online disinformation: a European approach’ COM(2018) 236 final of 26 April 2018.

[7] «Зеленський підписав указ про санкції проти депутата ОПЗЖ Козака і телеканалів, які пов’язують із Медведчуком», https://www.radiosvoboda.org/a/news-kozak-sanktsii/31082863.html [2.02.2021]

Михайло Самусь, Директор New Geopolitics Research Network

Завдання реалізовується Міністерством Закордонних Справ Польщі в межах програми“Громадська дипломатія 2021. Публікація відображає виключно думку автора/ів і не може ототожнюватись з офіційною позицією Міністерства Закордонних Справ Польщі.