Ярослав Матійчик - Виконавчий директор Групи стратегічних та безпекових досліджень, Член Громадської ради при МЗС України Україна, поступаючись в мілітарному потенціалі Росії, у ближчій перспективі не може відкинути зухвалого агресора, – не може вдатися до відвертої наступальної війни в рамках цілей з деокупації волюнтаристично захоплених Росією суверенних українських територій АРК (Кримського п-ва), ОРДЛО (частин Донецької та Луганської областей) та частини акваторій Азовського та Чорного морів. Відтак, Київ одночасно нарощує цей свій потенціал,– іншими словами – нарощує власну «тверду силу», – що займе іще доволі тривалий час, і шукає міжнародну підтримку для стримування дальшої російської агресії (скажімо, в частині посилення різнорідного санкційного тиску на Москву), – так би мовити, розвиває «м’яку силу». В історично скрутних обставинах оборонної війни проти імперіалістичної Москви – суспільної мобілізації й інституційної акселерації, – Київ шукає щонайменші можливості заручитися підтримкою на стратегічній чи тимчасовій основі, як і розвивати партнерство та співпрацю. Київ гостро потребує міжнародної підтримки, і далеко не в останню чергу розраховує на своїх західних сусідів, передусім на Варшаву. Треба відзначити, що відносини розвиваються з розмахом, – як те й передбачає їх стратегічний задум. Тематика взаємодії є широкою; менш вужче коло займають пріоритети. Разом з тим, останнім часом, в контексті політики деокупації України, кілька аспектів стали вирізнятися своєю підвищеною актуальністю. Їх можна розглядати в якості політичних акцентів нинішнього етапу українсько-польських взаємовідносин. Примітно, що взаємодія за цими акцентами є для сторін взаємовигідною. Отже, одним з таких політичних акцентів виступає партнерство в енергетичній сфері, як на ринку енергоносіїв, так і в частині енергетичної безпеки. Сьогодення все більше реанімує у європейському дискурсі ідею створення «Енергетичного НАТО». Підходи й інтереси в енергетичній політиці Польщі й України переважно збігаються. Попри певну брутальність поведінки США, їх аргумент про те, що «чому це ЄС більше тяжіє до нафто-газової торгівлі з Москвою, аніж із Вашингтоном» – давнім союзником по НАТО і європейському економічному прогресу, виглядає куди переконливіше, аніж європейський аргумент про доцільність нарощування ефективного «енергетичного важеля зближення і стримування Росії», що переконливо довів свою неспроможність. Нині Німеччина, яка традиційно тяжіла до співпраці з російським «Газпромом», після отруєння російського опозиціонера Алєксєя Навального вагається щодо доцільності політичної підтримки завершення «Північного потоку – 2», одного з флагманських інструментів російського гібридного впливу. На такому тлі, в союзництві зі США та державами Великої Східної Європи,  Польща та Україна мають неабиякий шанс не лише домогтися припинення цього проекту, але й актуалізувати на порядку денному питання дальшого посилення енергетичної солідарності. Акцент «розвиток економічної інтеграції», – вже наявній співпраці доцільно сприяти і надавати підтримку створенню в Україні спільних виробництв, залучення інвестицій у прогресивні і бізнес привабливі сектори, сприяти дальшій лібералізації взаємної торгівлі тощо. Приватизація та відкриття ринку в Україні створює додаткові умови для такої співпраці, залучення польських інвесторів та виробників, формування умов, коли б українські робітники мали гідні умови праці не лише в Польщі, але й в Україні (на спільних підприємствах). Акцент «взаємопідтримка на міжнародних майданчиках», – Польща традиційно вважалася «адвокатом України» на рівні ЄС та НАТО. Нині, в умовах прискорення європейської інтеграції України в ході виконання Угоди про Асоціацію з ЄС, Київ потребує навіть більшої підтримки в європейських інституціях і, передусім, таку підтримку вже надають і можуть надалі надавати євродепутати з Польщі. Київ цінує підтримку й інших держав Південно-Східної та Центрально-Східної Європи і Балтії. Однак, без участі Польщі нові амбітні проекти «не злетять». Крім того, в умовах війни України з Росією, Київ потребує більшої підтримки на наступних міжнародних майданчиках – у Раді Європи, ООН, а також в ОБСЄ, яка наразі відіграє провідну «миротворчу» роль для України, і де Польща головуватиме у 2022 р. Акцент «трудової міграції», – міграція до Польщі зіграла виключну роль для робітників з України, які не змогли знайти прийнятної роботи на батьківщині. Ще більшою така роль може стати для внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які втратили домівки і заробіток через російську військову агресію і тепер є особливо вразливою групою. Видається, що у співпраці з міжнародними організаціями та донорами варто започаткувати для ВПО програми інформування про можливості роботи у Польщі та надати необхідну інформаційну та правову допомогу і тоді, Польща могла б стати для таких осіб місцем, де можна було б знайти тимчасовий робочий прихисток. Акцент «НАТО», – кооперація в рамках структур НАТО, обмін досвідом, співпраця в ході міжнародних військових навчань. До речі, для України в контексті співпраці з Альянсом чутливим є питання позицій Угорщини щодо діалогу Україна-НАТО. Видається, що Варшава могли б стати тим партнером та посередником, який міг би залагодити питання. Було б дуже позитивним аби Варшава знайшла змогу надати Києву сприяння у предметному утвердженні статусу України як партнера з розширеними можливостями НАТО. У цьому відношенні перед Києвом стоїть амбітне завдання – зробити усе від нього залежне, аби відповідне рішення, ухвалене у середині 2020 року Північноатлантичною Радою, не нагадувало не підтвердженого авансу. Акцент «Білорусь», – на даному історичному етапі різко зростає роль Білорусі. Ця сусідня й історично близька Україні та Польщі держава перебуває у зоні біфуркації. Від того як розвиватимуться події залежить, чи стане Білорусь європейською, чи скотиться до військової диктатури, підконтрольної Москві. В останньому випадку як Варшава, так і Київ отримають додаткове джерело загроз, а тому Україна та Польща (разом із ще одним сусідом – Литвою) мали б докласти зусиль для уникнення такого сценарію. Люблінський трикутник, до участі в якому, до речі, запрошували й Мінськ, може зіграти для Білорусі ту роль, яку Вишеградська група зіграла для Словаччини часів одіозного Владіміра Мечіара і допомогти забезпечити білорусам європейське майбутнє. У Києві високо цінується дотримання Варшавою твердої позиції щодо підтримки суверенітету та територіальної цілісності України, і що Варшава активно виступає солідарною з рішеннями ЄС та НАТО щодо продовження санкційного тиску на Росію за агресію проти України «до повного виконання Мінських домовленостей і відновлення суверенітету України». Щодо конкретних механізмів та інструментів врегулювання конфлікту на Донбасі, то польська сторона в ході двосторонніх консультацій та на міжнародних майданчиках неодноразово наголошувала на підтримці ініціативи щодо введення на окуповані території місії ООН з підтримання миру. Блакитні шоломи мали б бути розміщені на українсько-російському кордоні. Під час непостійного членства в РБ ООН, Польща виступала за направлення на окуповані території технічної оціночної місії ООН для вивчення можливостей формування такої місії. Іншою цікавою ініціативою була пропозиція Варшави запровадити посаду Спеціального представника Генерального секретаря ООН з питань України. Польща підтримує проект Caritas, що надає на деокупованих територіях безпосередню гуманітарну допомогу, а також співпрацює з  Управлінням з координації гуманітарних питань ООН задля допомоги жителям постраждалих регіонів, втому числі і окупованих територій. Виходячи зі спільних поглядів на безпекові виклики у просторі Великої Східної Європи, і які поділяються державами Балтії та Румунією, у Польщі та України є сенс поглиблювати співпрацю з такими державами на основі наявних багатосторонніх форматів («Бухарестської дев’ятки», Люблінського трикутника), а також ініціювати нові формати – скажімо Конференцію держав Центральної і Східної Європи з питань новітніх викликів безпеці. Публікація відображає виключно думку автора/ів і не може ототожнюватись з офіційною позицією Міністерства Закордонних Справ Польщі.